Дмитро Скорняков: Всі зернові цього року працюють у нуль

11 Апр 2023

Дмитро Скроняков директор HarvEast, не вірив, що росія наважиться піти у відкритий наступ, і був впевнений, що якщо це і відбудеться, то Маріуполь буде добре захищеним. Були певні підстави так думати. Реальність виявилася іншою: активи агрохолдингу на Донеччині, зокрема в Маріуполі, окуповані й наразі, за чутками, підпорядковані російському олігарху.

У перші частині інтерв’ю Дмитро розповів про те, як це — двічі втратити активи через окупацію, як довелося у швидкому темпі відновлювати роботу київського активу навесні 2022 року, чому сьогодні вигідніше самому займатися логістикою до портів Великої Одеси і чому компанія не возить збіжжя через Дунайські порти.

Окупація активів, «зерновий коридор» та повернення нішевих у сівозміну

Latifundist.com: Дмитро, пройшов рік з моменту повномасштабного вторгнення. Особисто ви вірили, що росія піде у відкритий наступ?

Дмитро Скорняков: Напередодні до мене звернувся мій товариш з Америки з питанням «Як гадаєш, чи буде війна?». Я йому відповів, що повномасштабного вторгнення не буде. Я давно цікавлюся історією та воєнною аналітикою. На той момент розумів, що сил, які росія сконцентрувала на кордонах, для вторгнення і завоювання України недостатньо. На основі цього зробив висновок, що ніякого повномасштабного вторгнення не буде. Можливо, якісь бої будуть на кордоні, не більше.

Як виявилося, у росії був зовсім інший розрахунок. російська влада думала, що Україна взагалі не буде чинити опір. Тому я помилявся. Більше того, мій американський товариш тоді мені написав: «Ти і в 2014 році думав, що росіяни не зайдуть на територію України, що це неможливо».

Я навіть не вірив, що якщо і буде війна, то Маріуполь можна буде взяти. Там дійсно стояли боєздатні частини і були побудовані гарні захисні інженерні споруди. По суті, Маріуполь то і не взяли відразу в «лоб», а обійшли зі сторони Криму. Але для мене до сих пір велике питання, чому колону, яка майже парадом пройшла через Мелітополь, не зупинили.

Latifundist.com: Тобто планів «А» і «Б» для компанії на випадок форс-мажору не розробляли?

Дмитро Скорняков: До такого ти ніколи не підготуєшся. Воєнні дії завжди розвиваються стрімко і ніхто не знає, що саме і де відбудеться.

Latifundist.com: Активи HarvEast вже двічі зазнали окупації. Можливо, якісь уроки з 2014 року винесли?

Дмитро Скорняков: У 2014 році офіс компанії знаходився у Донецьку. Коли там почалися воєнні дії, то офісні працівники виїхали у більш безпечні регіони, а дехто за кордон. Тому віддалену роботу ми почали практикувати ще з 2014 року

А основний урок, який я виніс — виживання компанії залежить від середнього менеджменту. Тобто, коли компанія не може виконувати свої функції як раніше, то оцю функцію забезпечення виживання беруть на себе керівники кластерів.

До речі, це одна з причин, чому перемога росії над Україною неможлива в принципі. Бо Україна, на відміну від росії, має якісний середній менеджмент в армії — сержантів, лейтенантів, капітанів. Вони більш самостійні. Це риса українського характеру — самостійність. Тому ще раз повторюся: основний ключ до успіху — якісний середній менеджмент.

Latifundist.com: Пам’ятаю, як у 2014 році я приїхав у Маріуполь в одне із відділень HarvEast і запитав у директора, чи не спадало на думку через війну змінити географію земельного банку. На що він відповів: «А тут хто буде працювати?». Тоді це на мене велике враження склало. Тим не менш, у 2018 році у компанії з’явився земельний банк на Київщині. Це була певна диверсифікація?

Дмитро Скорняков: По-перше, ми віримо у деокупацію української землі!

По-друге, на Донбасі ми вирощували в основному ранні культури: горох та пшеницю. Із пізніх — соняшник. У Київській області вирощували кукурудзу та соняшник. І це була ідеальна схема щодо використання техніки: у ранній період трактори переміщували з Київщини на Донеччину, а на пізній посів забирали назад. Те ж саме робили з комбайнами: збір врожаю зазвичай розпочинали спочатку на Донбасі. Не хотілося б хвалитися, але дослідження Agrohub на той момент показували, що по навантаженню тракторів на 1 га ми були кращими.

Якби я знав, що Маріуполь буде ось так от окупований, то я б прийняв рішення щодо передислокації техніки. Всі наші комбайни на той момент знаходилися на Донбасі, бо на Київщині комбайновий парк був би потрібен тільки у серпні.

Ну і плюс, коли ти вирощуєш зерно у різних кліматичних зонах, з точки зору прибутку це більш вдала історія. Наприклад, 2018 рік був жахливим на півдні України. Водночас він був успішним для Центральної України. А вже у 2020 (якщо я не помиляюся), було навпаки. Тому, коли у тебе активи у різних регіонах, згладжуються оці коливання.

Latifundist.com: Вам відомо, що наразі з донецькими активами? Були чутки, що над активами поставили «смотрящего», що вони підконтрольні одному з російських олігархів, сину колишнього міністра сільського господарства росії Олександра Ткачьова.

Дмитро Скорняков: Наші активи там роздерибанили. Частину привласнили ватажки «ДНР», а частину — росіяни. Точної інформації щодо того, кому належать активи, у мене немає. За чутками, можливо, і дійсно, сину Ткачьова.

Latifundist.com: Ви писали у Фейсбуці, що після того, як росіяни покинули правобережжя Херсонщини з ваших донецьких активів загарбники почали вивозити техніку.

Дмитро Скорняков: Так і було. Після подій у листопаді на Херсонщині смак до сільського господарства на Донбасі у них пропав. Будемо сподіватися, що вони щось знають, чому їм не варто надовго затримуватися на наших активах.

Latifundist.com: До речі, у тому пості ви передали вітання і місцевим колаборантам. Чи багато таких було і від кого ви не очікували такої поведінки?

Дмитро Скорняков: Мало чи багато — це оціночні судження. На жаль, були люди, від яких не очікував такої поведінки. Причому із достатньо близького оточення —топ менеджменту. І це при тому, що досить непогано розбираюся в людях.

Там дійсно частина людей вірить у те, що росія краща для Приазов’я. Частина з них не думає про довгострокову перспективу і вважає, що зараз потрібно по максимуму напхати кармани грошима, а там видно буде.

Latifundist.com: Ви контактуєте з ними після 24 лютого?

Дмитро Скорняков: Ні.

Latifundist.com: Дмитре, чи ви помітили, що ставлення до HarvEast в окупантів було особливе через ім’я акціонера? Чи підхід був як і до інших компаній у регіоні?

Дмитро Скорняков: З нами ніхто не розмовляв. Відразу приїхали з автоматами відбирати майно і ділити між собою. Між окупантами навіть сутички виникали: хто яке майно забере.

З іншими агровиробниками, мабуть, було два типи відносин. Вони запропонували їм перереєструватися по російському законодавству та платити податки у російську казну. Причому бажано це було зробити на камеру, публічно, підтримати окупацію. Тоді ці підприємства могли працювати спокійно. Ті, хто відмовлялися, або залишалися без майна, або… якось домовлялися, щоб від них відстали з реєстрацією. Але це суто мої здогадки.

Про ціни на кукурудзу і як отримати прибуток з нішевих культур

Latifundist.com: Що з вашими київськими активами? Ми знаємо, що вони теж постраждали навесні 2022.

Дмитро Скорняков: Київські активи сильно постраждали. У нас основна база знаходиться у Королівці і елеватор у Бородянці. Були прильоти на базу, в тому числі і у зерносховище. Підірвана сільгосптехніка.

Після того як росіяни драпали з Київської області ми зайшли на базу і побачили її обстріляну, купу розкуроченої техніки. А це квітень і вже потрібно виходити в поле, строки піджимають. Тому весняна посівна у нас почалася пізніше.

Latifundist.com: Як вирішували питання із розмінуванням полів?

Дмитро Скорняков: На початку посівної 10 тис. га у нас були заміновані на Київщині, бо ці землі знаходилися між українськими і російськими позиціями. Росіяни дуже щільно зробили мінні загородження. Деякі поля розміновуємо до сих пір, бо спочатку пріоритет у служб які цим займаються надавався розмінуванню населених пунктів.

Latifundist.com: Як змінилася структура посівів у цьому році?

Дмитро Скорняков: Істотно зменшуємо посіви кукурудзи. Взагалі по бізнес-плану ніякі зернові не рахуються. Вартість тони зернових низька у порівнянні з олійними, а вартість логістики висока. Відповідно, для олійних це не критично, бо вони дорожчі. А для кукурудзи, пшениці і ячменю — критично, бо вбиває всю економіку. Тому планово всі зернові у цьому році в мене працюють в нуль. Відповідно ми максимально збільшили посіви олійних, зокрема, соняшника. Вводимо сою у сівозміну, хоча з нею кілька років тому вже відмучилися. Не дуже успішна ця культура у нас. Також розбавляємо сівозміну нішевими культурами, якими раніше займалися на Донеччині.

Latifundist.com: Якими саме?

Дмитро Скорняков: Посіяли у Бориспільському районі озимий горох.

Latifundist.com: Щодо нішевих культур, то директор MAS Saeeds Сергій Тимошенко розповідав, що ними потрібно займатися тільки тоді, коли володієте аналітикою і можете спрогнозувати, що буде через рік чи два. Якщо не володієте такою аналітикою, то краще відмовитися від вирощування.

Дмитро Скорняков: Я багато спілкуюся з асоціаціями, які займаються нішевими культурами, тож з впевненістю можу сказати, що більша частина компаній працює у збиток. Причина доволі проста — ніхто нішевими культурами не займається системно. Тільки ті, хто займається цим дійсно системно отримують прибуток. Бо у порівнянні з кукурудзою, у якої більш вузькі коливання прибутку, — від $0/га до плюс $1 тис./га, — з нішевими культурами ти можеш сьогодні влетіти на мінус $500/га, а наступного року отримати плюс $1тис./га. А ще якщо твій сусід заробив багато, то всі наступного року підуть у нішеві культури і отримають збитки. Через рік плюнуть на це діло і так до наступного циклу.

Latifundist.com: І це по всім культурам.

Дмитро Скорняков: Гречка, гірчиця. Льон у нас всі вирощують, коли ціни на нього мінімальні. Горох, але меншою мірою.

Latifundist.com: Повертаючись до кукурудзи. Наскільки зменшили площі?

Дмитро Скорняков: Якщо у Київській області ми стандартно сіяли до 15 тис. га кукурудзи, то зараз 5 тис. га.

Latifundist.com: Чому запитую, бо коли ми спілкувалися із Сергієм Тимошенко, то він не розділяв загального песимізму щодо того, що площі під кукурудзою зменшаться до 3 млн га. Все соняшником не засієш та й ціна на кукурудзу буде рости.

Дмитро Скорняков: Вкрай шанобливо ставлюся до Сергія, але не погоджуюся з жодною його тезою. Мені здається, що все навпаки. Зрозуміло, що Сергій, як людина, яка займається продажами насіння кукурудзи, має бути оптимістом. Але я вважаю, що в Україні суттєво зменшаться площі під кукурудзою.

Я також не бачу підстав для зростання вартості кукурудзи на світових ринках. Ми пройшли пік циклу commodities, коли були дорогі нафта, ліс, метали, залізо. Зараз всі commodities падають в ціні. Хто сказав, що аграрії будуть на піці? У світі наступає рецесія. Ринки остигають. Контейнерні перевозки подешевшали удвічі і повернулися до нормальної вартості. Нафта теж дешевшає. Тому вважаю, що ми побачимо значно меншу ціну на кукурудзу у новому сезоні.

Latifundist.com: Тут я вам заперечу. Ви пост робили, ще до поїздки у США, де у супермаркеті побачили, що ціни за 1,5 роки виросли вдвічі. В кінці зробили висновок: «Дорогі аграрії, навряд чи ціни вже впадуть до $150/т».

Дмитро Скорняков: Все правильно. Я поясню, в чому суть цієї історії. В Україні на кукурудзу була стабільна ціна упродовж якогось часу, умовно, $150/т. А в Європі ціна — $260/т. Ціна впаде. Звісно, не до $150/т, а, можливо, до $200/т. Але нормальний рівень зараз, при якому аграрій може вижити, складає не $130-150/т, як це було раніше, а $180-200/т. І такі ціни ми побачимо.

Як HarvEast прораховує логістику перед відправкою зерна

Latifundist.com: Чи працювали по «зерновому коридору»?

Дмитро Скорняков: По «зерновому коридору» ми працювали здебільшого по тим договорам, які були укладені ще до початку активної фази війни. Традиційно десь половину врожаю ми продавали по форварду. Після 24 лютого 2022 р. більшість контрактів йде на Європу.

Зараз, якщо ти вантажиш по «зерновому коридору» і не займаєшся логістикою, то втрачаєш $20/т у порівнянні з тим, якщо ти знайдеш надійного покупця у Польщі чи Словаччині і вантажитимеш до фінального споживача. Але є одне «але». Ти отримуєш додаткову маржу та водночас додаткові проблеми.

Latifundist.com: Які саме?

Дмитро Скорняков: Тебе можуть «кинути». І такі випадки траплялися з багатьма моїми знайомими: ти знаходиш нового виробника у європейській країні, вантажиш на нього, а він тобі не платить.

Наприклад, мій знайомий відправив рапс на польський переробний завод З червня минулого року, досі кошти так і не отримав. І я не знаю, чи він їх отримає. На жаль, ризик завжди є, коли ти стару напрацьовану схему змінюєш на нову. Великі виробники, типу нас,  «Курнел» або МХП можуть більш ефективно працювати по цим позовам. А для фермера, у якого 1 тис. га — це проблема, яку він не в змозі вирішити.

Latifundist.com: У GAFTA не піде.

Дмитро Скорняков: У GAFTA і ми не підемо. GAFTA не варіант для контрактів на сотні тисяч доларів. Це варіант для мільйонних контрактів.

Якось у нас був випадок, коли невеликий трейдер, який до сих пір працює в Україні, намагався нас кинути на $250 тис. Це було відвантаження з Маріуполя. Йому заплатили, а нам він не став платити, посилаючись на війну в країні. То ми порахували, що похід у GAFTA нам обійдеться у ті ж самі $250 тис. і вирішили самостійно це питання. Півроку витратили.

Latifundist.com: Повернуся до питання «зернового коридору». Яка зараз ситуація з трейдингом на фоні того, що росія практично саботує «зернову угоду»?

Дмитро Скорняков: Я ж вже казав, з логістикою та продажами через «зерновий коридор» все мегаскладно. Всі директори компаній та власники, яких я знаю, 24/7 живуть у Польщі, Словаччині та шукають якісь варіанти відвантажень. А по-іншому зараз і не можна. «Зерновий коридор», на жаль, не ефективний. Але це добре, що він взагалі є. Ми хоча б змогли залишки 2021 року продати. При цьому сказати, що він покриває всі потреби українського експорту — не можна.

Latifundist.com: Чи працювали через Дунайські порти?

Дмитро Скорняков: Робили одне відвантаження ще на початку літа 2022. У нашому випадку не дуже рахується логістика.

Latifundist.com: Чому?

Дмитро Скорняков: Насправді для нас краще рахується Європа, а саме прямі відвантаження. На другому місці — «зерновий коридор». А вже Дунай на третьому. Все залежить від того, де у тебе елеватор стоїть, як працює залізна дорога, що з поставкою вагонів. Потрібно кожного разу прораховувати всі ці три альтернативи і обирати ту, яка для тебе краща.

Latifundist.com: Яким бізнес-процесам зараз ви, як керівник, приділяєте більше уваги, ніж це було раніше?

Дмитро Скорняков: Зараз і я, і наш директор із продажів значно більше приділяємо уваги логістичним питанням. Не секрет, що раніше агровиробник, який самостійно займався логістичними питаннями, мав зверху прибутку $1-3/т. Бо в Україні працювали порти. Ти міг продати зерно ADM, Cargill, Louis Dreyfus або «Кернел» і вони за тебе вирішать всі логістичні питання. Ну можливо ти за це додатково заплатиш $1-2/т. Зараз, якщо ти займаєшся самостійно логістикою, то різниця буде $20/т. Це вирішує всю економіку.

Про антиколоніалізм або коли населення росії жило добре?

Latifundist.com: російська пропаганда розповсюджує наративи, що українська пшениця через «зерновий коридор» йде не в голодуючі країни, а в Іспанію, де її згодовують свиням.

Дмитро Скорняков: Це чергова нісенітниця. Але розповсюджувати її і робити це так, щоб у неї вірили — ну це потрібно бути професіоналами. На зерновому ринку немає значення,  куди ти постачаєш зерно. Важлива загальна кількість зерна у світі. Бо є світовий баланс споживання і виробництва. Якщо поза балансом більше споживання — ціни зростають. Більше виробництва — ціни падають. Все просто. Куди Україна постачає зерно — взагалі ролі не грає. А як росіяни своїми ідіотськими гаслами змогли запудрити багатьом мізки у світі — для мене секрет.

Latifundist.com: У мене знайома українка, яка працює з іспанськими виданнями, говорить, що у країні є низка лівих видань, які платять гонорари втричі вищі, якщо ти правильно висвітлюєш події в Україні.

Дмитро Скорняков: В Європі до сих пір багато путіноферштейнерів. Корисних ідіотів. Але їх стає все менше, бо одна справа розповідати про антиколоніалізм, а інша — підтримувати пряму агресію.

Я великий шанувальник німецького видання Deutsche Welle. Але у мене холодний піт по спині йде, коли вони беруть коментарі у так званих експертів нафтогазового ринку і ті транслюють гасла російської пропаганди. І це все крутять на центральному німецькому каналі, який транслюється на весь світ. Так, вони це роблять акуратно. Але ж розповідають, що росія від санкцій не так вже і постраждала, знайшла шляхи реалізації нафти в Індію.

Latifundist.com: Чи помічали ви особисто за собою, що змінюєтеся у думках та судженнях про росію?

Дмитро Скорняков: Я народився в Радянському Союзі. Мені все стало зрозуміло щодо путіна у той момент, коли почалася справа проти Ходорковського. Тоді я бачив, що якщо людина без причини може посадити свого опозиціонера у тюрму, приписавши ліву справу, то це точно країна йде кудись не туди.

Свого часу, коли я працював у PricewaterhouseCoopers (провідна міжнародна аудиторська компанія — прим. ред.), то об'їздив весь колишній Радянський Союз. Багато разів був у Казахстані, Білорусі та навіть російських глибинках, наприклад, Хакасії. І іноді собі думав, а навіщо комусь потрібна хакаська мова, або білорусам білоруська мова, вони ж всі розмовляють російською.

А потім я ніби прозрів. Я зрозумів, що насправді це знищення національної ідентичності.

На жаль, поки що я не можу вільно розмовляти українською мовою, але добре розумію її та тренуюся говорити.

Є один історик, якого я поважаю. У нього є канал на YouTube. Він змушений був емігрувати в Туреччину, бо активно виступав проти війні і йому навіть інкримінували якийсь злочин. Він сказав: «Я настільки люблю росію! Нехай їх буде п’ять чи шість».

Тому я прийшов до висновку, що краще буде, коли росія розпадеться на декілька країн і перестане бути оцією імперією народного горя, як я її називаю.

Московія ж за рахунок чого піднялася? Адже вона була бідніша Речі Посполитої. За рахунок найжорсткішої експлуатації свого народу. В Речі Посполитої була демократія: людина могла сама обирати йти їй воювати, чи ні. А у Московії загрібали всіх. І росія до сих пір так воює. Це імперія народного горя. І це жахливо. Ось ви можете згадати історичний період, коли в росії люди жили добре? Хоча б період за тисячу років?

Якщо думаєте, що при Петрові І, то я вас запевняю, що при ньому ми б з вами взагалі жити не захотіли.

Latifundist.com: Напротивагу, в Україні були періоди, коли рівень життя населення був високий.

Дмитро Скорняков: Були такі періоди, коли тут рівень життя був дуже високий. А в росії — ніколи, бо вона з самого початку побудована на величі країни та злиднях народу.

Насправді я не вважаю себе ментально прив'язаним до якоїсь однієї країни. Я, наприклад, громадянин Ізраїлю. Мені комфортніше не там, де ти народився, або де маєш громадянство. А там, де менталітет та цінності людей збігаються з моїми. В Україні, наприклад, цінності свободи на дуже високому рівні.І мені тут подобається.

 

білий каталог статей та персональних сторінок White-Articles.site | ббілий каталог інтернет-сайтів